1000 років української печатки

Урочисте відкриття виставки відбулось в Національному музеї історії України.

"Віхи історії: тисячоліття української печатки" – новий міжнародний масштабний проект Національного музею історії України і Музею історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих. В експозиції представлені предмети із 15 провідних музеїв, архівів, бібліотек України та Російської Федерації. Географія проекту поєднує історико-культурні надбання Москви, Санкт-Петербургу, Києва, Львова, Дніпропетровська, Чернігова, Запоріжжя. Виставка носить унікальний характер і не має аналогів не тільки в українському, а й пострадянському музейному просторі. На ній представлено понад 400 печаток, що відображають різні періоди культурного та історичного розвитку України, її державного життя упродовж 1000 років!

Печатка є унікальним джерелом з вивчення суспільного устрою, культурних та мистецьких явищ, політичної самосвідомості, генеалогії.

У порівнянні з літописами, які редагувались і описували події постфактум, печатки належать до джерел, що віддзеркалюють сучасні тим подіям реалії. Це робить їх цінними свідками історичного процесу. Печатка наче консервує подію у часовій капсулі. Можна вдатись до її порівняння з бурштином, у якому застигла доісторична істота.

Експозиція поділяється на п’ять тематико-експозиційних блоків, вибудуваних за хронологічним принципом. Кожен з них розкриває особливості розвитку української печатки на різних історичних етапах.

У "Київській Русі" печатка розглядається як важлива складова тогочасної знакової системи, простежується її зв'язок із нумізматикою та геральдикою, висвітлюється вплив візантійської традиції. В експозиції широко представлені печатки київських князів, урядників, духовенства.
На виставці експонуватиметься перша збережена печатка, від якої веде літочислення традиція українських сфрагісів, яка належала князеві Святославу Хороброму.

"Литовсько-польська доба" представлена у широкому історичному контексті. Донедавна "темні віки" постають у яскравому світлі невідомого сфрагістичного матеріалу, який персоніфікує тогочасні суспільні стани: шляхту, духовенство, міщанство. Фокусується увага на печатці як важливому інструменті тогочасного права, відображеному у Литовських статутах, Магдебурзькому праві.

"Козацькі віки" оперті на два ядра державного життя Війська Запорозького: Запорозьку Січ та Гетьманщину. Вперше в Україні експонуються національні реліквії – державні печатки Війська Запорозького Низового – головні атрибути влади кошових отаманів, які передані на виставку із Державного історичного музею у Москві. Будівництво державних засад відобразилося у багатьох сфрагістичних явищах, зокрема появі та утвердженні "Національної печаті" – козака з мушкетом.

Розділ "Імперський час: сфрагістика Наддніпрянської та Галицької України" широко представляє печатки адміністрації, освітніх закладів, церкви, зображує їх як важливий штрих тогочасної імперської ідеології та політичної системи, що ґрунтується на всезагальній регламентації та уніфікації.

Останній тематико-експозиційний блок присвячений ХХ ст. – сфрагістиці боротьби. Драматичні події національно-визвольних змагань, карколомні суспільні катаклізми: революції, світові війни, політичні репресії, суспільна трансформація "відпечаталися" в українській сфрагістиці нового часу.

Абсолютна більшість пам’яток вперше введена в науковий обіг. Наукове, культурно-просвітницьке, історичне та державотворче значення виставки важко переоцінити.

Однією із примітних особливостей виставки є масштабне застосування сучасних IT-технологій. Вся виставка переведена в електронний вигляд. Все це супроводжуватиме електронний каталог, сенсорні технології. У такому форматі експонати виглядають зовсім інакше. Людина, яка прийде на виставку, захоче годинами розглядати експонати. Формат використання технічних та електронних засобів на виставці є безпрецедентним у музейній практиці України.

Ідея виставки належить Олексію Шереметьєву.

Без його добродійства проект не зміг би відбутися.

 

                                                                                                                                                                                                     
                                                              1000 років української печатки - Вечерний Киев

Виставка «Тисячоліття української печатки»,– це грандіозне, захопливе видовище, від якого, як то кажуть, очей не відірвати. І це не дивно. Адже працівники 17 провідних музеїв, архівів, бібліотек України та Російської Федерації доклали багато фахових знань, фантазії, смаку й любові до створення цього виставкового шедевра.

 

Розглядаючи печатки, кожна з яких містить невичерпну інформацію та випромінює особливу енергетику своєї доби, за кілька годин можна неначе приїхати «машиною часу» крізь цілу історичну епоху. І що головне – до всіх експонатів, котрі є рідкісним скарбом, можна доторкнутися рукою, навіть не вдягаючи білих рукавичок. Таке задоволення відвідувачі виставки отримують завдяки великим сенсорним екранам, на яких будь-який експонат можна роздивитися до найменших дрібниць.

 

«Фішками» сучасних технологій на виставці залюбки користуються відвідувачі різного віку, серед котрих є чимало шанувальників старовини, колекціонерів і просто допитливих людей, які цікавляться історією своєї країни.

 

Цей грандіозний виставковий проект, котрому немає аналогів в Україні, тримається на чотирьох «китах», зокрема колосальній науковій роботі, новітнім технологіям і співпраці музейників на міжнародному рівні.

 

Головним «китом», без якого проект не відбувся б, є Олексій Шереметьєв – відомий меценат, колекціонер, засновник Музею  Шереметьєвих, котрому й належить ідея створення виставки печаток.
 
Сам Олексій Шереметьєв уважає, що печатки висвітлюють витоки державної символіки, увічнюють імена наших правителів, символізують де жавну традицію. «Печатки є очевидцями та учасниками не тільки епохального історичного процесу, – упевнений він, – а й мікроісторії кожного з нас. Споглядаючи ці майстерні ви- твори, ми виразно відчуваємо зв’язок поколінь, безперервність історичного буття». Експозиція виставки поділяється на п’ять тематико-експозиційних блоків, побудованих за хронологічним принципом. Починається вона з розділу «Київська Русь», а закінчується XX століттям. «Тисяча років відділяють нас від найдавнішої печатки, яка належала князю Святославу, батькові Володимира Хрестителя, – розповідає автор виставки. – Вона цікава, унікальна й неповторна. У колекції жодного музею світу немає печатки князя Святослава. Вона була знайдена під час розкопок Десятинної церкви 1912 року, але, на жаль, утрачена». Проте за допомогою новітньої технології відвідувачі виставки таки можуть побачити цей надзвичайний раритет у всій красі на сенсорному екрані. На ньому добре видно зображення двозуба.

 

Розглядаючи інші давньоруські печатки, можна скласти враження про те, яку зовнішність мали київські князі, який носили одяг і зачіску. «Значення старовинних печаток годі переоцінити, – зауважує історик. – Надто мало залишилося справжніх пам’яток тієї доби із зображеннями київських князів, хіба що фрески Софії Київської».

 

Булли та вірчі знаки  
Розділ «Київська Русь» дає змогу одержати відповідь на запитання: «Коли з’явилася вітчизняна печатка та звідки вона походить?». Виявляється, печатки, як і технологія їх виготовлення, були запозичені нашими пращурами з Візантії. Про це свідчать візантійські зразки, знайдені на території України. Печатками в добу Київської Русі користувалися не тільки князі, а й особи духовенства, чиновники та достойники княжої адміністрації.

 

У ті часи печатки ще називали буллами тому, що їх кріпили до документа шнурком. Робили це за допомогою спеціального інструмента – буллатирія, який нагадував сучасні кліщі. Шнурок затискався з двох боків такими обценьками, і виходило двостороннє зображення. Особливе місце в давньоруському розділі посідають так звані вірчі знаки. Якщо печатка засвідчувала письмовий документ, то вірчі знаки носили на ланцюжку особи, уповноважені давати розпорядження від імені князя. Традиція носити вірчі знаки діяла тривалий час. Одним з найцікавіших експонатів розділу є застібка у вигляді коня, на якій можна розгледіти місце, де ставили тавро – княжий знак у формі двозуба.

 

Символ київського самоврядування  
«Литовсько-польський період, що є продовженням експозиції, історики називають «темною добою», – розповідає далі наш екскурсовод. – Адже збереглося дуже мало пам’яток, про які достеменно відомо, що вони належать саме до цього відтинку часу. Печатка в цю історичну епоху стає інструментом життя громади й посідає одне з чільних місць у правових документах. Печатка, прапор і герб стають атрибутами кожного міста. Фокусується увага на печатці як важливому інструменті тогочасного права, відображеному в литовських статутах, магдебурзькому праві». Особливу цікавість викликає печатка столичного міста землі Київської – Києва, першої половини XVI сторіччя. На ній можна побачити чітке зображення міського герба, вписаного в готичний щит. Це дві руки, які простягаються з хмари і тримають напнутий лук зі стрілою, що, на думку науковців, свідчить про належність печатки органам місцевого самоврядування Києва. Високий мистецький рівень виконання київської печатки ставить цю пам’ятку в одну низку з найкращими зразками граверного мистецтва XVI століття. На жаль, напевно не відомо, де вона була зроблена: у Києві чи в місті Вільно, золотарський цех якого мав тоді гучну славу. Цікавими також є печатки гончарів, будівельників, перукарів, ювелірів , виготовлення яких потребувало витонченого смаку та майстерності. Привертають увагу й печатки тогочасного духівництва, зокрема Іова Борецького, котрий відіграв видатну роль в історії Києва.

 

Складно не помітити печатку неабиякого авантюриста литовсько-польської доби – коронного стражника й овруцького старости Самійла Лаща Тучапського. Він уславився тим, що зневажливо ставився до верховенства права та чинив екстраординарні витівки. Приміром, одного разу він з’явився на засідання Сейму із шаблею в руках у плащі, зшитому із судових вироків щодо нього.

 

Національні реліквії  
«Козацькі віки» – це ще один захопливий розділ виставки. Він містить 28 експонатів, кожен з яких є окремою історією. Уперше в Україні експонуються національні реліквії – державні печатки Війська Запорозького Низового, що є головними атрибутами влади кошових отаманів, із зображенням козака з мушкетом у руці. У різні часи образ козака постійно фігурував на державних печатках, хоч і дещо змінювався. Зазнавали трансформації одяг та озброєння, з’являлися другорядні елементи навколо фігури козака, але незмінними за - лишалися головні ідеї геральдичної композиції – захист Вітчизни. У цьому самому розділі на почесному місці перебувають печатки українських полковників, серед яких і славетний Петро Дорошенко, і Микола Галаган Миргородський. Печатки в цей час уже набувають сучаснішого вигляду, Їх ставлять на воску, на сургучі різних кольорів. Адже люди певного статусу мали використовувати тільки відповідний колір. Сургуч і віск – крихкі матеріали, тому їх покривали папером.

 

Печатка для коханця  
Розділ виставки «Імперський час» рясніє розмаїттям печаток, адже у XVIII – XIX століттях кожна юридична особа мала власну печатку. Це печатки урядників, освітніх закладів, які віддзеркалюють усю освітянську систему й навіть дають змогу простежити за тим, які реформи відбувались у цій сфері. Печатка найдавнішого навчального закладу – Харківського університету, який відзначив своє 200-річчя, – один з найцінніших експонатів виставки. З-поміж дворянських печаток справжнім витвором мистецтва є печатка Олексія Розумовського, оздоблена коштовним камінням і золотом. А володарем кришталевої печатки був останній коханець імператриці Катерини II Платон Зубов. Вона єдина, на якій зазначене прізвище майстра, котрий її виготовив. Це був особистий модельєр імператриці. Печатка графів Бобринських теж особлива – так звана мар’яжна, тобто шлюбна. Вона була зроблена спеціально для укладення шлюбної угоди між онуком імператриці Катерини II Василем Олексійовичем Бобринським і княжною Лідією Олексіївною Горчаковою. Весілля, що відбулось у Москві 6 липня 1824 року, за своєю пишнотою не поступалося імператорському, про що збереглися спогади Булгакова. Ще одна цікава річ цього розділу – печатка, розміщена на руків’ї шаблі українського шляхтича. Хто саме був користувачем цієї оригінальної зброї, достеменно не відомо, але цей експонат, безумовно, вартий вивчення.

 

Печатки боротьби  
Останній тематико-експозиційний блок виставки присвячений ХХ століттю. Він ілюструє драматичні події національно-визвольних змагань, карколомні суспільні катаклізми: революції, світові війни, політичні репресії. Тут можна побачити печатки Української Народної Республіки, Посольства УНР в Польщі, найперших політичних партій в Україні і навіть Федерації анархістів Глухова, які протягом кількох років утримували свою територію не підвладною жодним державним органам, видавали власну газету та мали своє військове формування. Надзвичайно цікаві перші печатки радянської доби, на яких зображено, приміром, не серп і молот, а плуг і молот. А риски, розташовані на печатці поряд із зіркою, символізували, як виявляється, земельні наділи. Є також печатка з назвою «Шлях бідноти», на якій зображено колгоспника, ко-рий на тракторі їде у світле майбутнє. Сильні емоції викликає печатка Головного політичного управління (ГПУ), якою затверджувалися смертні вироки десяткам тисяч людей. «Для мене вона випромінює криваві кола.

Мабуть, символічно, що вона була знайдена в могилі в Биківні, у кишені одного з розстріляних там людей». Незвичайною є печатка, виготовлена в одному з підрозділів загону батька Махна, її викарбовано на звороті звичайного п’ятака. Інший варіант нестандартного підходу до створення символу влади – печатка, зроблена на барабані револьвера. А що вже казати про напис на печатці: «Рыволюціо»? Левову частку розділу становлять печатки партизанських рухів та об’єднань часів Другої світової війни, а також німецьких загарбників, зокрема й німецької адміністрації, приміром рейхскомісара України. Частина з них раніше належала до архіву СБУ, який нині розсекречено. Сучасну експозицію завершує печатка уряду УНР (в екзилі), котра була передана останнім президентом УНР Миколою Плав’юком на Софійській площі в першу річницю незалежності України Президенту України Леоніду Макаровичу Кравчуку.

Марина Марченко

© 2009 музей Шереметьевых.

Главная  Вступление  Разделы  Пресса  Контакты  Форум