у Національному музеї історії України за підтримки Музею історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих відкривається унікальна виставка «1000 років української печатки».  

В експозиції беруть участь 15 провідних музеїв, архівів, бібліотек України та Російської Федерації. Географія проекту поєднує історико-культурні надбання Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Львова, Дніпропетровська, Чернігова, Запоріжжя. Виставка є унікальною і не має аналогів не тільки в українському, а й пострадянському музейному просторі. На ній представлено понад 400 печаток, що відображають різні періоди культурного та історичного розвитку України, її державного життя упродовж 1000 років! Печатка є унікальним джерелом з вивчення суспільного устрою, культурних та мистецьких явищ, політичної самосвідомості, генеалогії.

Експозиція поділяється на п’ять тематико-експозиційних блоків, вибудуваних за хронологічним принципом. Кожен із них розкриває особливості розвитку української печатки на різних історичних етапах.

У Київській Русі печатка була важливою складовою тодішньої знакової системи. Простежується її зв'язок з нумізматикою та геральдикою, висвітлюється вплив візантійської традиції. У музеї показано печатки київських князів, урядників, духовенства. Литовсько-польська доба представлена у широкому історичному контексті. «Темні століття» постають в яскравому світлі невідомого сфрагістичного матеріалу, який персоніфікує тогочасні суспільні стани: шляхту, духовенство, міщанство. Фокусується увага на печатці як важливому інструменті тогочасного права, відображеному у литовських статутах, магдебурзькому праві.

Розділ «Козацькі віки» ілюструють печатки Запорозької Січі та Гетьманщини. Уперше в Україні демонструються національні реліквії – державні печатки Війська Запорозького Низового – головні атрибути влади кошових отаманів, які передані на виставку з Державного історичного музею у Москві. Будівництво держави відбилося в багатьох сфрагістичних явищах, зокрема появі та утвердженні «Національної печаті» із зображення козака з мушкетом.

Розділ «Імперський час: сфрагістика Наддніпрянської та Галицької України» широко представляє печатки адміністрації, освітніх закладів, церкви, зображує їх як важливий штрих імперської ідеології та політичної системи, що ґрунтується на всезагальній регламентації та уніфікації.

Останній блок присвячений сфрагістиці боротьби ХХ століття. Драматичні події національно-визвольних змагань, карколомні суспільні катаклізми: революції, світові війни, політичні репресії, суспільна трансформація «відпечаталися» в українській сфрагістиці нового часу.

Абсолютна більшість пам’яток вперше введена в науковий обіг. Наукове, культурно-просвітницьке, історичне та державотворче значення виставки важко переоцінити.

Однією із особливостей виставки є масштабне застосування сучасних IT-технологій. Використання технічних та електронних засобів є безпрецедентним у музейній практиці України.

Ідея виставки належить Олексію Шереметьєву. Без його добродійства проект не зміг би відбутися. 

 

_____________________________________________________________________________

 

«Віхи історії: тисячоліття української печатки» – яскраві сторінки вітчизняної дипломатії

Печатка наче консервує подію в часовій капсулі.

Можна вдатись до її порівняння з бурштином, у якому застигла доісторична істота. У Національному музеї історії України розгорнуто новий масштабний міжнародний проект "Віхи історії: тисячоліття української печатки", у якому взяли участь 17 провідних музеїв, архівів, бібліотек України та Російської Федерації. Географія виставки поєднує історико-культурні надбання Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Львова, Дніпропетровська, Чернігова, Запоріжжя. Експозиція є унікальною і не має аналогів в українському та пострадянському музейному просторах. Тут представлено понад 400 печаток, що відображають різні періоди культурного та історичного розвитку України, її державного життя упродовж 1000 років! Печатка є унікальним джерелом з вивчення суспільного устрою, культурних і мистецьких явищ, політичної самосвідомості, генеалогії. У порівнянні з літописами, які редагувалися й описували події постфактум, печатки належать до джерел, що віддзеркалюють сучасні тим подіям реалії. Це робить їх цінними свідками історичного процесу. Експозиція поділяється на п'ять тематико-експозиційних блоків, розташованих за хронологічним принципом. Кожен із них розкриває особливості розвитку української печатки на різних історичних етапах. У розділі "Київська Русь" печатка розглядається як важлива складова тогочасної знакової системи, простежується її зв'язок із нумізматикою та геральдикою, висвітлюється вплив візантійської традиції. В експозиції широко представлені печатки київських князів, урядників, духовенства. На виставці експонується перша збережена печатка, від якої веде літочислення традиція українських сфрагістів (сфрагістика з грецької - печатка), що належала князеві Святославу Хороброму. Розділ "Литовсько-польська доба" представлений у широкому історичному контексті. Донедавна "темні віки" постають у яскравому світлі невідомого сфрагістичного матеріалу, який персоніфікує тогочасні суспільні стани: шляхту, духовенство, міщанство.

Фокусується увага на печатці як важливому інструменті тогочасного права, відображеному в Литовських статутах, Магдебурзькому праві. Розділ "Козацькі віки" опертий на два ядра державного життя Війська Запорозького: Запорозьку Січ та Гетьманщину. Уперше в Україні експонуються національні реліквії - державні печатки Війська Запорозького Низового - головні атрибути влади кошових отаманів, що передані на виставку з Державного історичного музею у Москві. Будівництво державних устоїв відобразилося в багатьох сфрагістичних явищах, зокрема появі та утвердженні "Національної печаті" - козака з мушкетом. Розділ "Імперський час: сфрагістика Наддніпрянської та Галицької України" широко представляє печатки адміністрації, освітніх закладів, церкви, зображує їх як важливий штрих тогочасної імперської ідеології та політичної системи, що ґрунтується на всезагальній регламентації та уніфікації.

Останній тематико-експозиційний розділ присвячений ХХ ст. - сфрагістиці боротьби. Драматичні події національно-визвольних змагань, карколомні суспільні катаклізми: революції, світові війни, політичні репресії, суспільна трансформація "відпечаталися" в українській сфрагістиці нового часу. Абсолютна більшість пам'яток уперше введена в науковий обіг. Наукове, культурно-просвітницьке, історичне та державотворче значення виставки важко переоцінити. Однією з примітних особливостей експозиції є масштабне застосування сучасних IT-технологій. Виставка переведена в електронний вигляд, усе це супроводжується електронним каталогом, сенсорними технологіями.

Формат використання технічних та електронних засобів є безпрецедентним у музейній практиці України. Керівники проекту - Генеральний директор Національного музею історії України Сергій Чайковський, директор Музею історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих Олексій Шереметьєв; керівник творчої групи - заступник Генерального директора Національного музею історії України з наукової роботи Ніна Ковтанюк; автор концепції та куратор виставки - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Юрій Савчук; художник - Володимир Таран.

Кореспондент "Зовнішніх Справ" Володимир Семенов зустрівся з кандидатом Ю. САВЧУКОМ.  

"З.С." - Читачів нашого журналу, перш за все, зацікавила, якщо можна так висловитися, дипломатична складова матеріалів, зібраних у виставковій колекції. На мою думку, вона дає можливість, спираючись на унікальну фактологічну базу, простежити вузлові віхи історії української дипломатії. І в цьому - одна з родзинок експозиції.

САВЧУК: − Справді, у кожному розділі можна знайти ті чи інші раритети, ті чи інші експонати, які мають чи-то прямий стосунок до історії дипломатії, чи опосередкований. Якщо розглядати в ретроспективі, починаючи від наших часів, експонат, яким ми увінчуємо виставку і робимо на ньому смисловий акцент у розділі ХХ сторіччя - це печатка уряду УНР в екзилі. Вона була передана, на жаль, нині покійним головою уряду УНР Миколою Плав'юком першому Президенту сучасної незалежної України Леоніду Кравчуку. Цей факт датується 22 серпня 1992 р. і яскраво засвідчує налагодження міжнародних відносин материкової суверенної держави з українською діаспорою. Рухаючись проти годинникової стрілки історії, відзначимо, що серед представлених матеріалів, які відображають діяльність Української Народної Республіки, одне з чільних місць в експозиції займає печатка української амбасади часів УНР у Польщі. Починаючи розділ саме з цього експонату, підкреслюємо вагу дипломатичних відносин, які налагоджувала УНР з іншими країнами, значення процесу міжнародного визнання Української Народної Республіки на той час. Розмірковуючи на цю тему, можна накручувати історичну спіраль до безкінечності. Тут я хотів би підкреслити головне - процесові, який тривав у ХХ ст., ми надаємо особливої уваги. Якщо ж занурюватися в більш давні періоди та давати відповідь на запитання: "Звідки взагалі виникла в обігу печатка в Україні ще за часів Київської Русі?", можемо засвідчити, що це відбувалося під візантійським впливом. Цьому сприяли міжнародні відносини, до яких належать і торговельні потоки, і військові конфлікти, і культурні зв'язки. Знов-таки, без висвітлення теми дипломатії аж ніяк не обійтися. Саме тому в експозиції представлено низку візантійських печаток, через які ми пояснюємо, звідки і як потрапила печатка в Україну, підкреслюємо, що цей процес охоплював усю територію Київської Русі. Дуже цікавий факт можна навести про те, що взагалі одна з найперших і найдавніших літописних згадок про печатки стосується завойовницьких походів київських князів. Зокрема, у стародавніх документах ідеться про те, що купці мали показувати печатки, які засвідчували сплату побору. Таким чином вони застраховували себе від необхідності зайвий раз сплачувати подать. Докладно історію дипломатії можна також відстежити на прикладі використання печаток козацької доби. Старовинний знак - "Козак із мушкетом", який використовувався на найдавніших печатках, поступово набуває статусу "Національної печаті" (див. 4-у стор. обкладинки). Печатками скріплювалися всі без винятку офіційні документи, які виходили з гетьманської канцелярії. І тут варто говорити як про застосування печаток загальновійськової держави, так і особистих. Про історію дипломатії можуть дуже багато розповісти написи на представлених раритетах. Вони свідчать про характер васальних відносин між Козацькою державою і північними сусідами та ілюструють характер патрональних відносин. Разом із тим, у різний час використовувалися й інші написи. Зокрема, за гетьманування Пилипа Орлика напис на печатці був позбавлений жодних ознак політичного підпорядкування. Якщо говорити про Литовсько-Польську добу, увага там акцентується на поширенні Магдебурзького права, яке встановлювало самоврядування в українських містах. Цей процес засвідчують виставкові матеріали, що підтверджують існування торговельних та інших відносин у той час.

"З.С." − Чи можна говорити про допомогу послів різних держав у здійсненні ваших культурних проектів?

САВЧУК: − Безумовно, і на цьому хотілося б зосередити особливу увагу. Перш за все, це підвищує рівень міжкультурних, міжмузейних відносин. Скільки себе пам'ятаю, у ході підготовки тих чи інших експозицій жодного разу не обходилося без активного сприяння успішному здійсненню цих процесів з боку дипломатичних місій країн-учасниць. Передусім, це виявляється у вирішенні багатьох організаційних питань. Безумовно, існує пряма зацікавленість наших партнерів у представленні широкому загалові свого культурного набутку, тих скарбів, якими володіє та чи інша країна. І це стосується не лише своїх рідних раритетів, які відображають вітчизняну історію, а й тих, що за різних обставин, у різні часи потрапили до національних скарбниць у якості військових трофеїв. І коли ми ведемо перемовини про предмети, які ілюструють нашу історію, виникає подвійна значущість цього процесу. Країна-учасник проекту засвідчує, що в її музейних фондах, серед її колекцій зберігаються пам'ятки та раритети з цілого світу. З одного боку, це говорить про її висококультурний розвиток, намагання зберігати, вивчати ці матеріали. З іншого боку, безумовно, те, що належить до історії культури нашої країни, підвищує авторитет партнерів як зберігачів цих надбань, які для нас є безцінними. У цьому контексті також дуже важливо підкреслити, що перебування таких скарбів у зібраннях інших країн свідчить про нашу культурну присутність у Європі. І це є переконливим доказом багатьох інтеграційних процесів, які відбувалися впродовж тривалого часу. Саме на них будується підґрунтя європейського вектора нашої держави, про який нині так багато говоримо. Це - конкретні свідчення тісних контактів, які протягом століть існували між нами та сусідами на паритетних засадах. Це - доказ державного взаємообміну, взаємообігу та взаємовпливу культур. І тому, реалізовуючи ці міжнародні проекти понад десятиріччя, хотів би висловити глибоку особисту вдячність дипломатичним місіям країн-партнерів. Це, передусім, наші сусіди, з якими живемо, так би мовити, на перехресті кордонів - Польща, Швеція, Росія, Німеччина та деякі інші. Саме посли цих держав - найбільш часті гості Національного музею історії України, де розташовуються експозиційні стенди. У своєму щільному дипломатичному графіку вони завжди знаходять можливість взяти участь у підготовці та відкритті виставок. Це вже стало доброю традицією. Скажу більше. Наприклад, минулого року співпраця з Посольством Німеччини в Україні проходила в площині дипломатичної опіки чи навіть патронату. Було зроблено дуже дієві, рішучі та конкретні кроки особисто Надзвичайним і Повноважним Послом Німеччини в Україні Гансом-Юргеном Гаймзьотом, аташе з питань культури Гарольдом Германом та іншими співробітниками німецького посольства для того, щоб до України прибули дуже цінні предмети. Був задіяний їхній авторитет, вагоме дипломатичне слово, сповнене довіри та позитивної репутації. Зокрема, це спрацювало, коли вирішувалося питання щодо експонування одного з найстаріших у Європі Гербівника з Баварської бібліотеки, страхова вартість якого сягала майже мільйона євро. І, звичайно, при цьому не менше важить сам процес, який дипломати називають атмосферою навколо здійснення проекту.

"З.С." − На сьогодні все частіше можна почути: громадська дипломатія, енергетична дипломатія тощо. Мабуть, у цьому контексті доречно казати про музейну дипломатію як таку?

САВЧУК: − Згоден із вами. Це підтверджує давню думку про те, що спорт і мистецтво є найуспішнішими та найефективнішими різновидами дипломатії у світі. Ми завжди говорили, що митці та спортсмени є їхніми провідниками. Одного разу мене запитали, з якою метою здійснюю ці проекти, наражаючись на відчутні труднощі та ризики, пов'язані із законодавством, фінансовими витратами, психологічним і фізичним навантаженням. А отже, у чому бачу сенс та логіку цієї роботи? Я відповів, що це є маленькою стежечкою реальної євроінтеграції, до якої разом із колегами маю безпосередню причетність, шляхом, що прокладається нашою реальною працею, а не політичними гаслами. Ми виступаємо послами на культурній ниві, які виконують конкретну повсякденну роботу. Тож для мене, повторюю, це є справді шляхом до Європи. Інакше не уявляю нашого європейського майбутнього. Нехай це нагадує дещо пафосні слова газетних шпальт, але це - реальні кроки. Реальні контакти, реальна співпраця, реальний обмін, реальні знання, що поглиблюють наші відносини та наближають одне до одного. От і все! Звичайно, щоб усе відбувалося на належному рівні, такі проекти вимагають підвищення кваліфікаційного рівня музейних працівників, фахівців, причетних до подібних міжнародних виставок. Адже перед нами постають сучасні вимоги, упроваджуються нові технології експонування, зростає професійний рівень фінансових платежів, удосконалюється володіння іноземною мовою. Це впливає на нас, змінює професійні стандарти, підходи, уявлення.

"З.С." − Якщо брати цьогорічну виставку, мовних складностей із музейними працівниками Російської Федерації не виникало?..

САВЧУК: − Мовних ні. Однак, повірте, тут необхідна ще більша дипломатія, ніж зі шведами та поляками. Нас завжди оточувало надзвичайно потужне психологічне поле. Тому що уявлення про ті чи інші історичні події та їхнє трактування ми осмислюємо все ж таки по-різному. На моє щире переконання, треба віддати належне керівництву Державного історичного музею у Москві, Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв'язку, що належить до Міністерства оборони РФ та розташований у Санкт-Петербурзі. Ми говорили однією мовою, тобто мовою співпраці, знаходячи порозуміння. У цій ситуації справді треба бути дипломатами та провідниками своїх ідей, щоб досягти компромісу, дійти спільної точки зору, щоб російські колеги прийняли нашу позицію тлумачення тих чи інших історичних епізодів. Цих людей я знаю по 20 років. Колишні відносини, за яких Україну розглядали як невід'ємну частину "великої та неділимої", ще іноді проявляються. Ми ж, зі свого боку, прагнемо показати свою осібність. Такі ножиці справді протягом довгого часу були великою перешкодою у спілкуванні. Але, гадаю, що вдається знаходити консенсус, зокрема, завдяки тому, що постійно зустрічаємося на міжнародних симпозіумах - у Стокгольмі, Варшаві, Стамбулі та інших містах світу. Там ми, так би мовити, за круглим столом почали налагоджувати відносини з дещо іншими акцентами, ніж це було раніше. Таким чином, засвоюємо сучасні норми міжнародної співпраці. Тому я радий, що сьогодні російські колеги є дуже активними учасниками формування європейського простору на суто музейній ниві. Сказав би, що утворився міжнародний фаховий клуб директорів, музейників, які перебувають у робочому зв'язку. Яскравий приклад - наш цьогорічний проект, що відтворює масштабне історичне полотно. І нехай воно торкається історії однієї нашої країни - неможливо тільки на підставі внутрішнього матеріалу повноцінно розкрити тему. Ми взаємопов'язані. Так само й вітчизняні музеї часто беруть участь у міжнародних проектах, виносячи свої раритети "на експорт". Повірте, існує постійний запит на наші предмети з багатьох європейських музеїв. Але там процедура відпрацьована. Вони - обізнані, забезпечені законодавчо та матеріально, самодостатні - приїхали, взяли матеріал і з нього зробили якийсь культурний продукт, явище - через публікації, унікальні каталоги, іноземні мови, глибокі знання фахівців. У нас ситуація інша. Мусимо від них отримати "сировину" - предмети, які там не до кінця науково та культурно освоєні, та перетворити їх у резонансний продукт високої якості, що відповідав би міжнародним стандартам, які ми бачимо в музеях західних. Це - дорогого варте.

З.С. - У зв'язку з цим, принагідно навести слова Віце-прем'єр-міністра України Костянтина Грищенка, який після відвідання цієї виставки сказав, що більшість представлених експонатів невідомі широкому загалу і всі вони справляють величезне враження. "В експозиції використовуються сучасні інтерактивні технології, які дозволяють відвідувачам за допомогою сенсорних екранів детально ознайомитися з кожним експонатом, поринути в часи Київської Русі, доторкнутися до предметів козацької доби. Ця виставка є унікальною і гідна того, щоб бути представленою у провідних музеях світу", - зазначив Віце-прем'єр-міністр. Що це, як не авторитетна оцінка вашої роботи, коли з узятих предметів робиться музейний продукт найвищого ґатунку, гідний репрезентувати Україну у світі?

САВЧУК: − Дійсно, якби невеличкий простір, на якому розташована ця виставка, перенести, наголошую, у будь-який музей світу, то за своїм не тільки змістом, раритетами, повнотою колекції, цінністю, концепцією, структурою тощо, а й технічним сучасним оснащенням, художнім рішенням − він там виглядав би органічно, оскільки відповідає найвищим стандартам. Гадаю, це найбільший успіх проекту. Скільки міжнародних виставок не доводилося робити, у тому числі - "Україна − Швеція", коли кілька років тому шведський король приїздив до нас, і можна було говорити про її значний історичний та суспільний резонанс, але ось ця експозиція з багатьох точок зору є унікальною, бездоганною. Це підтверджують слова Костянтина Івановича та інших високоповажних гостей, які оцінили виконану роботу. Наведу один промовистий факт: російські колеги вже кілька разів телефонували і запитували, як ваша виставка, скільки відвідувачів побувало на ній? І кількість, без перебільшення скажу, їх просто вразила.

"З.С.": − Обговорюючи багатющий матеріал, представлений на стендах, мусимо особливо підкреслити внесок Музею історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих і, зокрема, людини, яка безпосередньо вклала свою душу в проект і матеріально підтримала його, - директора Олексія Шереметьєва. Ви активно спілкуєтеся останнім часом, наскільки це відбувається продуктивно, що хотіли б особливо відзначити в цій співпраці?

САВЧУК: - Найважливіше - сутність нашого з Олексієм Євгеновичем спілкування. Для себе я відкрив особистість, яких небагато серед наших сучасників. Наведу лише одну паралель. Якось мій колега жартома сказав на своєму ювілеї, коли його привітали: "Згоден з вами, що таких людей, як я, не було, немає і... не треба". Розумієте? У кожному жарті є доля жарту. І це дуже лячно, якщо таких людей не потребує суспільство і держава. Коли розмірковую над тим фінансовим тягарем, який лягає на Шереметьєва в ході організації подібних виставок, маю двоякі почуття. З одного боку - радість і задоволення від того, що є однодумець, із яким можна співпрацювати і здійснювати найсміливіші творчі задуми. З іншого - час від часу виникає думка про те, щоб він витримав нервове та фінансове напруження, яке на нього лягає. Додає оптимізму, що участь Олексія Шереметьєва в цих проектах щороку зростає в геометричній прогресії. Гадаю, він уже увійшов в історію достатньо міцно. Не хочу скочуватися до банальної теми грошей, коли будь-які ідеї без матеріальної підтримки залишаються лише прожектами. Але навіть за наявності коштів, без того горіння, відданості справі, закоханості в неї, емоційної сили, що заряджає всіх і підтримує у критичний момент, найбільш показовим є правильне розуміння суті справи, здатність бачити далі, відчувати глибше, усвідомлювати та розуміти ширше те, що ці проекти, попри для всіх очевидну витратність і жертовність, мають силу-силенну плюсів і позитивних моментів, здатних проявитися через віддаль часу, з висоти бачення духовного життя та історичного процесу. Ми часто говоримо, яка відмінність між політиками та державними людьми. Тут, гадаю, саме державний підхід присутній у діяльності О.Є. Шереметьєва.

"З.С.": − Ще про одну визначну подію варто згадати. Символічно, що робота експозиції співпала зі святкуванням 1025-річчя Хрещення Київської Русі. І ця тема дуже широко представлена на стендах...

САВЧУК: − Безумовно, є чимало паралелей, яскравих прикладів, пов'язаних із цією історичною датою, яку широко відзначають цьогоріч у нашій країні. У кожному з п'яти хронологічних розділів виставки присутня історія церкви, починаючи з візантійських часів, польського періоду, козацької доби. А в розділі ХІХ ст. окремі вітрини присвячені церквам православним, греко-католицьким храмам, іудейським, вірменським та іншим. Це - унікальний матеріал, що яскраво відображає історію церкви. Він є цікавим, важливим, нетлінним скарбом. Таким, що не втрачає своєї історичної ціни. Матеріал привертає увагу до історії церкви, процесів її духовного розвитку та впливу на події в Україні, висвітлює роль церковних ієрархів. Досить лише назвати постаті, які тут фігурують: Борецький, Левицький, Шептицький...

"З.С.": − Хронологічно вінцем цієї виставки, її логічним знаком оклику має стати четверта міжнародна конференція зі сфрагістики, що традиційно проводиться в Києві і цього разу відбудеться в листопаді?

САВЧУК: − Так-так, виставка стане органічною частиною конференції, на яку з'їдуться провідні фахівці з багатьох країн світу. Хотів би у зв'язку з цим зазначити, що експозиція побудована на кількох наріжних каменях. Це, безумовно, - художнє вирішення; безумовно, - найсучасніші інформаційні IT-технології; безумовно, - глибинне наукове підґрунтя та, безумовно, - фінансова підтримка меценатів, без якої нині неможливо реалізувати такі виставкові проекти. Тому, якщо ми говоримо про структуру, концепцію виставки, добір експонатів, усе ж таки, атрибути цих печаток, введення їх у науковий обіг, вивчення, формування наукового поля, масиву джерел опрацювання - усе це не може бути зроблено у стислий час. Це є продукт багаторічної роботи вчених. Свого часу запитували про практичне значення конференцій зі сфрагістики, а нині цілком очевидно, що це є плід наукової роботи, яка активно ведеться в нашій країні й успішно вийшла на міжнародний рівень. 

© 2009 музей Шереметьевых.

Главная  Вступление  Разделы  Пресса  Контакты  Форум